Дискримінація за ознакою інвалідності: як розпізнати і протидіяти?

Print

 

Хто така людина з інвалідністю? Як вона живе? Яка в неї професія? Про що мріє? Де відпочиває?.. Такі питання я разом зі своїми колегами та колежанками нерідко ставлю під час зустрічей зі студентами. Відповіді чуємо кардинально різні – від того, що це “безпорадна людина, яка майже не виходить з дому”, до згадування визнаних світом імен, таких як Нік Вуйчич або Стівен Гокінг…

Відповідь однієї студентки Українського Католицького університету відверто порадувала. Дівчина здивовано на нас дивилась, відповідаючи «так це ж звичайні люди, і займатися вони можуть будь-чим, і відпочивати будь-де, яка різниця?»[1]

Але різниця є! Справді, в Україні бар’єри – фізичні, інформаційні, інституційні, а також стереотипи і судження – стають часто на заваді включення в суспільне життя людей з інвалідністю. Не так часто помічаючи на вулиці перехожих з інвалідністю, в кафе – клієнтів з інвалідністю, а на телеекранах – ведучих з інвалідністю, складається враження, що таких людей – одиниці.

Але якщо подумати, то… часто виключення осіб з інвалідністю стається внаслідок дискримінації.

Що таке дискримінація за ознакою інвалідності?

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає, що дискримінація за ознакою інвалідності – це ситуація, за якої особа та/або група осіб з інвалідністю, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі.

У Ст. 2 Конвенції ООН “Про права осіб з інвалідністю” дискримінація визначається як ” будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або  результатом  якого  є  применшення  або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з  іншими  всіх  прав  людини  й основоположних   свобод…»  у  різних сферах.

Іншими словами – нерівне ставлення, обмеження в правах, менш прихильне поводження з людиною лише через її інвалідність.

Форми дискримінації бувають різні.

Пряма дискримінація. Коли до особи з інвалідністю ставляться менш прихильно, ніж до інших, тільки через те, що є інвалідність.

Кілька років тому незрячому харків’янину Олегу банк відмовив в наданні кредиту тільки через його інвалідність, хоча клієнт банку підтвердив свою платоспроможність.

Непряма дискримінація. Коли при застосуванні  формально нейтральних правових норми, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практик у особи та/або групи осіб з інвалідністю виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими.

Під час виборів повноцінно ознайомитися з передвиборчими обіцянками Леоніді, студентці магістратури Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, яка має порушення зору, майже ніколи не доводилося. Для неї та понад 80 тисяч виборців немає друкованих шрифтом Брайля або рельєфним шрифтом передвиборчих матеріалів, практично немає аудіоверсій агітаційних матеріалів.

Є випадки, коли певні обмеження мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету. Наприклад, у сфері організації безпеки. Так, в одному вагоні не можуть бути всі пасажири, які мають травми хребта й користуються інвалідними візками. Оскільки в разі виникнення загрози й необхідності евакуації, провідники не зможуть надати якісну допомогу одночасно всім пасажирам з інвалідністю. До слова, така ситуація була з розряду «фантастичних» для України, допоки два роки тому не розпочалися бойові дії на сході країни. І питання евакуації людей з різними видами інвалідності стало надзвичайно важливим.

Утиск – небажана для особи поведінка, коли хтось  ставиться до неї зневажливо, ворожо, образливо через її інвалідність.

Внаслідок отриманої травми Євген змушений пересуватися за допомогою милиць. Коли він вирішив продовжити працювати менеджером з реклами, то й  не сподівався чути постійні насмішки та образи від колег щодо його інвалідності. Через певний час таке ставлення стало нестерпним і він змушений був звільнитися та шукати нову роботу.

 

Відмова в розумному пристосуванні є особливою формою  дискримінації за ознакою інвалідності. Вона проявляється, коли, наприклад, адміністрація університету, місцева влада чи ресторан відмовляються в створенні певних умов, які сприяли б включенню людей з інвалідністю в суспільне життя. Це могло б бути встановлення спеціальних комп’ютерних програм для зчитування інформації для незрячих працівників. Або ж гнучкий графік навчання для студентів, які потребують кілька разів на тиждень проходження діалізу.

Як захиститися від дискримінації?

В Україні, на жаль, випадків захисту від дискримінації за ознакою інвалідності в суді – не так багато. Однією з причин є складний процес збору доказів, про те, що справді така ситуація мала місце.

Відсутність належної судової практики є велика проблемою.

І все ж представники Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (провідний державний орган, на який покладений обов’язок захищати права громадян у питаннях дискримінації), юристи, експерти з питань недискримінації, стверджують – оскаржувати дискримінацію хоч складно, але можливо.

Слід опиратися на:

Якщо ви не можете визначити чи у випадку була дискримінація за ознакою інвалідності,  спробуйте відповісти на такі питання:

  1. Чи  було обмежене ваше право?
  2. Чи зазнали б ви такого обмеження, якщо б не мали інвалідності?
  3. Чи є будь-яке розумне обґрунтування для обмеження права у зв’язку з інвалідністю?

 

Якщо ви можете ствердно сказати «так», то, швидше за все, це була дискримінація. Тоді варто діяти:

 

Підготувала Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини спеціально для old.discrimi.net, проект “Інвалідність не обмежує. Ні дискримінації!», який виконується ВГО людей з інвалідністю «Генерація Успішної Дії» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

 

 

[1] Усі названі тут випадки й ситуації невигадані, однак можливі зміни в іменах.