Дискримінація за ознакою громадянства, місця проживання та іншими ознаками

У міжнародній практиці захисту від дискримінації є ще багато інших ознак, серед яких є і досить «невидимі» оку, такі як «місце проживання», «громадянство», «сімейний та майновий стани», «мова», «соціальне походження».

Дискримінація за ознакою місця проживання та/чи громадянства – різниця у поводженні та/або обмеження у правах через попереднє місце проживання людини або її громадянство.

Хто може зіштовхнутися із такою дискримінацією? Це в першу чергу мігранти, біженці та шукачі притулку та, що є особливо актуальним для України сьогодні, – вимушено переміщені особи.

Коли ми говоримо про мігрантів, то маємо на увазі людей, які добровільно змінили місце свого проживання – це може бути переїзд з одного селища/міста до іншого, тобто міграція в рамках однієї країни або внутрішня міграція, чи переїзд з іншої країни до України, тоді це зовнішня міграція. У випадку внутрішньої міграції, коли люди є громадянами України, в разі дискримінації ми будемо говорити про захищену ознаку «місце проживання», в разі зовнішньої міграції – про «громадянство».

Біженцем визнається особа, яка «знаходиться поза межами рідної країни внаслідок добре обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування через свою расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи або політичні погляди, і не може або внаслідок таких побоювань не бажає скористатися захистом своєї країни…» (Конвенція 1951 року про статус біженців).

Особам, які брали участь у воєнних злочинах і порушували гуманітарне право чи право про права людини, у тому числі у терористичних актах, категорично відмовляється в наданні захисту, гарантованого біженцям.

Шукач притулку – особа, яка звернулась до уповноваженого органу влади із проханням визнати його/її біженцем та надати відповідний захист.

Біженці та шукачі притулку – це не громадяни України.

В Україні є відповідний закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Згідно з цим законом, біженець – особа,  яка  не  є  громадянином  України   і внаслідок  обґрунтованих  побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками  раси,  віросповідання,   національності,   громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань  перебуває  за  межами   країни   своєї   громадянської належності  та  не  може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких  побоювань,  або, не  маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання,  не  може  чи  не  бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Ще одна вразлива та нова для України категорія осіб, які потребують захисту від дискримінації, – це внутрішньо переміщені особи (ВПО).

Згідно з керівними принципами УВКБ ООН з питання про переміщення осіб усередині країни, особи, переміщені всередині країни, визначаються як люди або групи людей, які були змушені рятуватися втечею або покинути свої будинки або місця проживання для того, щоб уникнути наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень прав людини або стихійних лих/техногенних катастроф, і які не перетнули міжнародно-визнаний державний кордон країни.

Восени 2014 року, в Україні було прийнято окремий закон, який визначає статус ВПО – закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».  Згідно з цим законом, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Тобто у випадку обмеження чи порушення прав ВПО саме через їх статус ВПО (або попереднє місце проживання) ми говоримо про дискримінацію за ознакою місця проживання.

Важливо пам’ятати, що у деяких випадках можлива так звана множинна дискримінація, тобто обмеження може відбуватися через сукупність двох або більше захищених ознак. Наприклад, місце проживання та мова, або громадянство та релігійні переконання, або місце проживання та стать, тощо.

Приклади:

  1. Оголошення про здачу в оренду житла: «Однокімнатна квартира у центрі міста, вихідців з Донецька та Луганська прохання не турбувати».
  2. Оголошення про працевлаштування: «Шукаємо працівників на повний робочий день, тільки з київською пропискою».

Дискримінація за ознакою мови – різниця у поводженні та/або обмеження у правах через мову, якою людина спілкується (та/або через незнання державної мови або мови, якою спілкується більшість у країні чи населеному пункті). Типова ситуація дискримінації за ознакою мови – це коли людина, яка не володіє чи погано володіє державною мовою, через що зазнає менш сприятливого ставлення порівняно з іншими людьми, які володіють державною мовою. Але буває й навпаки, дискримінація може проявлятися і по відношенню до інших розповсюджених мов та/чи мов національних меншин.

Прикладів такої дискримінації може бути безліч, від відмови обслуговувати вас в закладі громадського харчування, через те, що ви робите замовлення «не тією мовою, якою спілкується/обрало для себе керівництво та персонал закладу», до відмови у наданні інших послуг (медичних, освітніх, інших) через незнання, наприклад, державної мови.

Інші захищені ознаки: «раса» та «колір шкіри» – зазвичай розглядаються в рамках «етнічного походження» особи.

«Майновий стан» – рівень забезпеченості особи. Як приклад дискримінації – небажання брати дітей з малозабезпечених сімей до так званих елітних шкіл та гімназій (які фінансуються з державного бюджету та навчання в яких не є платним).

«Соціальне походження» – досить чітко визначене походження особи в соціальній ієрархії однієї групи або групи у взаємостосунках з іншими групами. Соціальне походження визначається сукупністю таких маркерів (або ознак), притаманних особі, як рівень доходу, рівень освіти, стать, етнічне походження (національність), місце в структурі влади тощо.

Соціальне походження також є приписуваним та досяжним, тобто є певний набір ознак, визначальних для соціального походження, які є поза рамками контролю особи, як-от: вік, стать, етнічне походження. З іншого боку, є певні ознаки, які можуть змінюватися з часом та які особа може контролювати/набувати, наприклад, рівень освіти, майновий чи сімейний стан, мова.

«Сімейний стан» – це комбінація шлюбного статусу особи та наявності дітей/інших близьких родичів. Тобто особа може бути, наприклад, одруженою чи неодруженою, мати або не мати дітей, батьків, інших близьких родичів (в тому числі тих, хто є на утриманні цієї особи). Так, коли ми говоримо про дискримінацію за ознакою сімейного стану, перше, що приходить на згадку, – це дискримінація в сфері працевлаштування, коли роботодавці «хочуть молодих неодружених чоловіків» та «не хочуть жінок, у яких є маленькі діти».

Приклади:

  1. Навіть у «корисних порадах» для пошукачів роботи можна знайти такі тексти: «Одружений/заміжня». Зашкодить цей статус тим, хто хоче отримати місце, де передбачені ненормований робочий день і відрядження. Сімейна людина поспішає ввечері додому, а у вихідні ходить у кіно та по магазинах, замість того, щоб пірнути з головою в роботу так, як неодружені колеги-трудоголіки. Звичайно, у неодруженої людини може бути об’єкт кохання та залицянь, що, як відомо, віднімає не менше часу, ніж турбота про родину. Але в очах роботодавця неодружені – працівники з більшим потенціалом».
  2. Оголошення – «гуртожиток надається лише неодруженим кандидатам».

Важливо пам’ятати – відмова у працевлаштуванні лише на підставі вашого сімейного стану – це дискримінація, виправдати її роботодавцеві буде дуже важко.