Що таке інформаційна доступність і чому вона важлива

Найбільш помітні бар’єри у фізичному середовищі – п’ять сходинок перед входом у банк чи магазин, високі бордюри, необладнана зупинка громадського транспорту. Для людини, яка пересувається на інвалідному візку, користується милицями, або має церебральний параліч без допомоги супроводжувача – часто це неподоланні перешкоди.

Однак ми дуже часто не помічаємо інші бар’єри – інформаційні.

Жестова мова? Ні, не чули

Людей, які мають порушення слуху, або взагалі не чують на вулиці можна і не помітити. Допоки вони не почнуть спілкуватися один з одним жестовою мовою.

Знайти необхідну вулицю та будинок без інформаційних табличок або вийти на потрібній зупинці без візуальної інформації на табло – це не найбільша перешкода для людини, яка не чує.

А ось пояснити лікарю, що болить, відкрити рахунок у банку, звернутися до поліцейського, дізнатися новини по телевізору – для людини з порушенням слуху вкрай складно. Користувачів жестової мови серед представників держорганів, власників бізнесу, які надають послуги, чи вихователів у дитячому садочку дуже мало.

Українська жестова мова визнається державою мовою людей із порушенням слуху та захищається статтею 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Але це визнання носить лише декларативний характер.

Навіть на законодавчому рівні досі не розроблений порядок, який би регулював субтитрування та переклад на жестову мову новин, кінопродукції чи іншої інформації на телебаченні.

Тож звернення президента, передвиборчі перегони, екстрена інформація, наприклад, про евакуацію, перегляд мультфільмів – для нечуючих громадян, дорослих і маленьких, усе це є в більшості випадків недоступним.

До слова, не всі люди з порушеннями слуху однаково гарно володіють письмовою мовою – тому супровід візуальною інформацією хоч і є важливим кроком з боку держави, однак не завжди цього достатньо для реалізації прав нечуючими громадянами.

Шрифт Брайля? Ні, не бачили

Схожа картина з доступом до інформації для  незрячих людей.

Наприклад, бракує шкільних підручників шрифтом Брайля, навіть у спеціалізованих школах. А знайти книжку шрифтом Брайля у «звичайній» бібліотеці майже неможливо.

Сучасні  адміністративні карти України, якими однаково було б зручно користуватися, як людям з інвалідністю, так і без – лиш рік тому з’явилися в Україні. Про тактильний глобус, рельєфно-графічну карту світу та інші матеріали у доступному форматі незрячі люди можуть поки що мріяти. Лиш жменька активних громадян з порушенням зору шукають різні можливості, щоб  такі речі  з’явилися в Україні. З боку держави – тиша.

Відсутність аудіогідів у музеях і на виставках, неадаптовані сайти для прочитання звуковим синтезатором призводить до того, що людина з інвалідністю опиняється в нерівних умовах і зазнає дискримінації.

А чи ви знаєте, що… Дрібний шрифт в інструкціях медичних препаратів, цінники з дрібними цифрами, дрібний шрифт на інформаційних табло в державних установах чи публічних закладах, відсутність інформаційних табличок взагалі – усе це інформаційна недоступність, яка  є проявом дискримінації.  Люди з інвалідністю мають право вимагати інформацію в доступному   форматі!

Формат легкого прочитання

Для України зовсім новим є формат легкого прочитання, так звана «проста мова» (Easy-to-Read). Такий формат здебільшого орієнтований на людей з інтелектуальними чи психічними порушеннями, синдромом Дауна, синдромами аутичного спектру, дітей, які мають труднощі в навчанні абощо. Саме ці люди часто  стикаються з інформаційною недоступністю.

Формат легкого прочитання  означає, що тексти написані коротко і зрозуміло, без нагромаджень у них смислів та підтекстів, із поясненнями термінів і складних явищ.

Такий формат слід використовувати для «перекладу» щонайменше офіційної інформації із сайтів  держорганів, підготовки шкільних підручників, для адаптованого перекладу класичної літератури тощо. А також створювати можливість на веб-сайтах обрати найбільш зручний для використання формат.

У Швеції газети, журнали, книжки форматом легкого прочитання видає Агентство доступних ЗМІ (The Agency for Available Media), яке фінансується державою. Так, з вечірньої газети можна дізнатися про актуальні події в Швеції та за кордоном.

Цікаво, що ці видання користуються популярністю не тільки серед людей з інвалідністю, а й серед іммігрантів, для яких швецька – нерідна мова. Вони тільки починають її вивчати, тож їм простіше читати такі газети чи журнали.

Поширення газет часто відбувається через національну мережу бібліотек. Також Агентство доступних ЗМІ діє як ресурсний центр і відкритий для всіх відвідувачів. До слова, серед журналістів є й люди з інвалідністю, зокрема й ті, хто мають психічні чи інтелектуальні порушення. В Агентстві вони пройшли спеціальну підготовку – і тепер працюють як штатні працівників.

Вимагаймо захисту своїх прав

Відповідно до статті 9 «Доступність» Конвенції ООН про права людей з інвалідністю Україна (далі – Конвенція) зобов’язана забезпечувати доступ, «…до інформації та зв’язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем…». Це означає виявлення й усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають доступності та повинно поширюватися:

  • на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об’єкти, зокрема школи, житлові будинки, медичні установи та робочі місця;
  • на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби.

Також у статті 21 Конвенції йдеться про забезпечення людей з інвалідністю інформацією в доступних для них форматах. Більше того – доступ до інформації має здійснюватися своєчасно й без додаткової плати.

Також Конвенція гарантує використання жестової мови, абетки Брайля, підсилювальних і альтернативних способів спілкування за вибором людини з інвалідністю.

Зверніть увагу: доступна інформація – це інформація подана у різний спосіб: візуальний, вербальний, тактильний.

Забезпечувати інформаційну доступність значить викладати інформацію лаконічно та максимально зрозуміло, назв вулиць мають бути написані великим шрифтом, інформація про зупинки дублюватися усно й на табло у транспорті, використовувати зрозумілі піктограми в аеропортах, на залізничних вокзалах, у магазинах.

Як варіант,інформацію на веб-сайтах викладати в доступних форматах (новинний портал може дублювати інформацію в текстовому, аудіо- та відеоформатах; веб-сайт може мати опцію зміни розміру шрифту, відключення кольорів зі збереженням чорно-білого формату для створення контрасту тощо). Слід дублювати інформацію на телебаченні різними способами – жестова мова, рухомий рядок, титрування тощо.

До слова, відповідно до Конвенції ООН «Про права людей з інвалідністю» переклад самого тексту Конвенції в кожній державі також має здійснюватися не тільки на національну мову, а й бути представлений жестовою мовою, форматом легкого прочитання, шрифтом Брайля (а також рельєфно-тактильним шрифтом), адаптований спеціально для дітей.

Цю вимогу Конвенції Україна досі не виконала – тому значна частина людей з інвалідністю не має навіть доступу до інформації про свої права.

 Print

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини для проекту «Інвалідність не обмежує. Ні дискримінації!» ВГО «Генерація успішної дії» в рамках Кампанії проти дискримінації за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»