Справжня дівчина. Родом із Данії

21 січня відбулася українська прем’єра фільму “Дівчина з Данії” британського режисера Тома Гупера про першу людину, якій зробили операцію зі зміни статі. Дія розгортається в 30-х роках ХХ століття, драма – в подружжі художників Ейнара та Грети Вегенерів. 

постер фільмуСценарій фільму створений на основі щоденників Лілі Ельби – жінки, народженої в тілі чоловіка (трансгендерна жінка). З головними ролями блискуче впоралися британський актор Едді Редмейн (Ейнар Вегенер/Лілі) та шведська акторка Алісія Вікандер (Грета Вегенер).

Український дубляж здійснено на студії LeDoyen, головні ролі дублювали –Олександр Погребняк (Ейнар), Антоніна Хижняк (Грета), режисер дубляжу –Анна Пащенко.

“Дівчина з Данії” – гарна річ. Попри те, що у фільмі чи не вперше порушується складна тема – трансгендерність, – стрічка абсолютно для масового перегляду. Режисер Том Гупер дуже обережно, майже на півподиху розповів історію трансгендерної жінки доступною мовою. У кадрі забагато сліз? Можливо. Однак чи не так має почуватися людина, яка нарешті отримує найсокровенніше – надію стати собою.

 

ОЛЕКСАНДР ПОГРЕБНЯК: “МЕНЕ РАДУЄ, ЩО ЦЕЙ ФІЛЬМ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОКАТІ”

З актором театру та кіно, дубляжу та озвучення Олександром Погребняком я познайомилася випадково – на допрем’єрному показі “Дівчини з Данії”. Перше враження – скромний, майже невидимий серед суєтливої юрби, яка в куртках і з келихом шампанського (пригощали) очікували початку.

Сашко4 (2)“Це той хлопець, який дублював головну роль… Сашко дзвонив мені, розказував, як дуже хвилювався. Адже у фільмі в головного персонажа змінюється голос – від чоловічого до жіночого… Непросто робота”, - прошепотів мій друг, знайомлячи мене із актором.

“І де журналісти”, - пожартував Сашко, вітаючись до нас. Він ще не знав, що вже був “приречений” на інтерв’ю.

- Олександре, я знаю, що ти хотів дублювати головну роль. Чому?

Мені подобається актор Едді Редмейн. Рік тому я вже дублював його роль Стівена Хокінга у фільмі “Стівен Хокінг. Теорія всього”. За негласними правилами, якщо перше дублювання голосу відбувається вдало, то за актором “закріплюється” саме цей голос. Але на фільм “Дівчина з Данії” все одно вирішили провести кастинг. Зрештою, роль віддали мені.

Я раніше читав про “Дівчину з Данії”, знав, що порушується неоднозначна тема. Ця історія мене зачепила. І знаючи, як переконливо грає Едді Редмейн, неодмінно хотів дублювати цю роль.

- Як гадаєш, Едді сподобався б “його” український голос?

Я впевнений, що він його ще не чув (Сміється - авт.). І не факт, що почує. Сумнівно, що він це відслідковує. Хоча є такі актори, як, наприклад, Том Круз, які особисто відбирають “голос” для дублювання своїх ролей, тоді вони стають “офіційними” голосами. Поки що за Едді Редмейном я закріплений негласно.

скріншот2

- Ти сказав, що тебе зачепила історія Лілі…

Серед моїх знайомих є трансгендерні дівчата та хлопці. Через те, що я достатньо публічна людина й багато чим займаюся в професійному плані – зйомки, гра на театральній сцені, дублювання та озвучення, звісно, тусовки, на яких купа знайомих знайомих. Ось на таких зустрічах якось і перетиналися. Хоча я особливо не задумувався над цим.

Коли ж почав готуватися до фільму “Дівчина з Данії”, став глибше вивчати цю тему. Дізнався, що в Україні існує проблема трансофобії – страху перед трансгендерними людьми. І я думаю, що ці люди не дуже щасливі, у нашій країні так точно. Ставлюся я до цього лояльно. Знаю, що це не забаганки, не збочення, слава Богу, це не вважається збоченням у наш час.

- Ти був на допрем’єрному показі й бачив публіку…

Так, вона мене дуже засмутила. Засмутила, тому що були відверті дитячі реакції на певні трагічні речі, де їх не мало б бути. І навпаки. Якщо вже такі реакції пішли, то на оголене тіло, де мав би бути той недоречний сміх, – у залі звучала тиша.

Очевидно, люди не готові до таких тем. Але мене радує, що цей фільм взагалі зняли і що він дозволений у нашій країні. Наскільки я знаю, в сусідній країні-агресора це заборонена тема, як і “Дівчина з Данії” заборонена для перегляду.

- Таких фільмів не надто багато, я маю на увазі для широкого прокату…

Я взагалі не знаю схожих фільмів саме для кінотеатрального перегляду, а ти?

- Хіба що трансгендерні герої з’являються в епізодах. А тут ціла історія!

Це перша в світі операція зі зміни статі. Лікар взявся навмання це зробити, межує з кримінальним злочином… Пригадай, Ейнера оперував гінеколог. Тоді й терміну, як “трансгендерність”, не існувало. І в фільмі майже постійно звучить “шизофренія”, “душевно хворий”. Як і слово “гомосексуаліст”. Сьогодні вживають слово “гомосексуал”. До речі, і в оригіналі homosexual. Та в українському перекладі використали некоректне слово задля відображення тієї епохи – усе ж перша третина ХХ століття. Хоча використання термінів – це дискусійне. Пересічний глядач навряд чи буде замислюватися про історичний контекст, а почувши слово “гомосексуаліст”, буде вважати, що так правильно.

скріншот

- На допрем’єрному показі ти був з батьками. Їм сподобався фільм?

Скажу спочатку за маму. Вона в мене досить сучасна й розуміюча. Мама перейнялася цією проблемою і дуже співчувала героїні. Ми з нею пізніше говорили, і вона висловлювалася, що, на жаль, у світі про це ще мало говорять. Ну а тато… Я від нього іншого й не очікував. Не зважаючи, що він із мамою одного віку і виховані обоє в Радянському Союзі, де взагалі сексу не було, тато ледве висидів цей фільм. Тож я не дуже здивований його коментарем: “Така проблема і має залишатися для закритих переглядів”. Це точно не його фільм. Він нічого не зрозумів і не хотів розуміти. Але мою роботу він оцінив.

- Як ти оцінюєш гру твого улюбленого актора?

Лілі_скріншот фільмуПерфектно. Я вважаю, що Едді впорався на 200 %. Хоча я чув не дуже гарні коментарі когось із трансгендерних осіб, здається, із США.

Однак про актора Едді Редмейна я можу з упевненістю сказати, що він дуже серйозно ставиться до своїх ролей.

Наприклад, перед початком зйомок фільму “Стівен Хокінг. Теорія всього” актор знайомився із Хокінгом. І потім сам Хокінг оцінив його роботу на 100 відсотків, сказавши, що так насправді й було. Для цієї ролі Едді сидів у лікарнях – спостерігав за пацієнтами зі схожими, як у Хокінга, діагнозами. Довго проходив тренінги.

Для ролі в “Дівчині з Данії” актор брав уроки з так званого “жіночого етикету”, прискіпливо вивчав жести, міміку. Його акторське надзавдання – не просто “грати дівчину”, а “бути дівчиною”. Едді – дивовижний, з чуттям тонких матерій…

- Погоджуюсь, у фільмі його усмішка космічна… Едді ретельно готувався до цієї ролі. А ти?

Перше, що я зробив, більш поглиблено почав вивчати цього історичного персонажа. Фільм відзнятий на реальних фактах реальної людини. У Данії жила ця подружня пара художників. На жаль, нам, українським акторам, не вдалося відшукати щоденників, за яким був знятий фільм. Однак я переглядав інші відео про трансгендерів, намагався зрозуміти їхні відчуття й почуття, дізнавався, як вони живуть.

Відверто кажучи, якщо актор здібний, і в нього є хист до дублювання й переймання манер, то ця пошукова робота необов’язкова. Але мені особисто – і як актору, і як людині це було цікаво і важливо.

3

“ДУБЛЮВАТИ РЕДМЕЙНА ЯК ЇСТИ СМАЧНИЙ ПИРІГ”

- Ти якось обмовився, що для цього фільму записувався чотири дні. Я не знаю, це багато чи мало?

Кожний актор пише свій трек окремо. І важкість у тому, щоб потім зв’язати діалоги, щоб кожна наступна фраза доповнювала попередню. А сам діалог був природнім. Особисто я дублював чотири дні. Тоня Хижняк, яка працювала над роллю Алісії, здається, три. До речі, в ролі Алісії – дружини трансгендерної жінки – теж серйозна робота з емоціями. І Тоня впоралася дуже добре попри те, що в неї не так багато досвіду. Дівчина нещодавно закінчила університет. Я знаю її деяких однокурсників, але Тоня відірвалася від них професійно набагато далі. Вона молодець.

Фільми пишуться по-різному. Усе залежить від обсягу і складності. Кожну фразу ми називаємо “кільце”. У мене в цьому фільмі було достатньо фраз. І не тільки. Актор дублює все, що також належить до шморгання, дихання, хлипання. А назітхали на цілу фонотеку (усміхається – авт.).

- Як тобі чути свій голос у кінотеатрі?

Відчуття кожного разу нові й свіжі. Знаєш, коли ти працюєш, ти розумієш складність гри, але перед тобою тільки ті сцени, в яких бере участь твій персонаж. Інколи ставлять трек актора чи актриси, яка записалася перед тобою, щоб чути голос партнера, аби діалог був органічним. Та найчастіше я не чую своїх партнерів.

Тож у кінотеатрі я нарешті маю змогу побачити картину цілісну – як зведений звук, як оброблений, побачити недоліки, проаналізувати свою роботу, попрацювати над помилками.

- Кажуть, серед акторів є мрія зіграти Гамлета. Чи є роль, яку ти понад усе хотів дублювати?

Для мене дублювати Едді Редмейна як їсти смачний пиріг. Він шикарний актор з величезним діапазоном. І його роль Ейнар–Лілі стала однією з важливих для мене. Ті переходи, які відбувалися в персонажа, шепіт, яким він часто послуговувався, бо соромився свого нового голосу й не міг ним володіти, субтони – це фантастична палітра звуків. Я дізнавався, що в трансгендерних жінок після операції та вживання гормонів голос особливо не змінюється. І багато хто займається з вокалістами, щоб навчитися говорити вище.

Й у фільмі, на початку переходу з Ейнара в Лілі, герой говорить субтонами, пошепки, а в емоціях його голос зривається нижче. Усе це було відображено актором Едді Редмейном. Усе це передати намагався і я. Але це не тільки моя заслуга.

Величезна подяка режисерці дубляжу – Анні Пащенко. Суперова режисерка. Як на мене, одна з кращих в Україні. Вона дуже багато часу приділяє нам, акторам. Щастя працювати з такими людьми.

“Я ЛЮБЛЮ ХОДИТИ В КІНОТЕАТР САМЕ НА УКРАЇНСЬКИЙ ДУБЛЯЖ”

- Мені подобаються в кінотеатрі фільми з українським дублюванням…

Знаєш, і я люблю ходити в кінотеатр саме на український дубляж. Раніше вважалося, що російська школа має давнішу історію, вона серйозніша. Почасти так. У нас достатньо молодий вік дубляжу. Перший професійний дубляж зроблений не так давно. Це були мультик “Тачки” (2005). Хочу відзначити, у нас є прекрасний адаптатор Олекса Негребецький. Саме він перекладав текст для “Альфа”, який став кращою адаптацією в Європі. Також його робота – “Шрек”, і ще дуже багато цікавого матеріалу.

Сашко (1)Наша адаптація вважається однією із смачних у Європі. Якось я передивлявся фільм “Секс і місто” в російському перекладі, ні, не те. У нас якось смачніше й дотепніше звучить. У російському перекладі – сухо. У них взагалі пішла тенденція перекладати все буквально й не адаптувати під свій менталітет. Нам же це вдається! Приємно відзначити, що ми ростемо з геометричною прогресією.

Що не можу сказати про українське кіно…

На жаль, так. У глобальному плані наше кіно в зародковому стані. І передовсім через відсутність фінансування. А талановитих людей не бракує.

Хоча за останній рік знімати стали дуже багато, і серіали в тому числі. Нещодавно закінчилися зйомки першого українського сіткому про нову поліцію. А 31 грудня відбулася прем’єра прекрасної української комедії “Тепер я  буду любити тебе”. До речі, в обох фільмах я граю (усміхається – авт.).

Багато знімає Любомир Левицький. Якщо пригадуєш, це його «Тіні незабутніх предків», “Селфі-паті”…

- О, “Тіні…”. Попри наївність мені дуже сподобалось. Нарешті можна прийти в кінотеатр на український фільм з поп-корном і просто розважитися. А не вмирати від туги й розпачу…

Так. Ми вчимося бути різними.

- Сашко, велике спасибі тобі за інтерв’ю. Тепер я не тільки чутиму, а й слухатиму твій голос у кінотеатрі.

“У РЕАЛЬНОСТІ ЙДЕТЬСЯ ПРО ЖИВИХ ЛЮДЕЙ, А НЕ ХУДОЖНІХ ПЕРСОНАЖІВ”

На допрем’єрному показі був присутній і Юрій Франк, координатор громадської організації “Інсайт”, трансгендерний чоловік. Юрій поділився зі мною враженнями від стрічки “Дівчина з Данії”.

Юра ФранкЯк на мене образи трансгендерної жінки та її дружини у фільмі зображені дуже переконливо – і з боку психологічних процесів, і в контексті епохи та тодішніх уявлень.

Один відносно проблемний момент – з розмов з деякими людьми, котрі теж переглянули фільм, я зробив висновок, що багато з них, у тому числі під впливом фільму, сприймають нездоланне прагнення змінити стать та трагічну ситуацію, яка виникає через це, як своєрідний героїзм, і це вписують у певну естетику.

Прагнення досягти своєї мрії, незважаючи на ризики та спротив, – це, звісно, виглядає драматично й яскраво. При цьому побутує думка, що людина має “йти до останнього, щоб довести, що вона “справжня жінка” або “справжній чоловік”. І це… досить проблемний підхід, бо в реальності йдеться про живих людей, а не художні образи.

Насамперед важливо, щоб вони мали змогу бути собою й жити комфортно в суспільстві, не сплачуючи за це надвисоку ціну, не мали комусь щось доводити, аби просто жити.

З іншого боку, це історія, та й сьогодні такі ситуації досі мають місце, на жаль. Тому важливо розуміти, що це трагічна ситуація, а не те, як воно “є і має бути”.

Перед тим, як піти на “Дівчину з Данії”, я довго наважувався. Тому що мені, як і багатьом трансгендерним людям, дивитися такі фільми, мов заново ятрити рани.

Хоч-не-хоч, а пригадаєш, як це було. Спочатку сам собі зізнатися не можеш, потім смієшся разом з кимось над цим у той час, коли хочеться головою об стіну битися, потім комусь відкриваєшся, потім хтось думає, що це або гра, або хвороба, або субкультура, потім, потім… Якщо чесно, я вже й трохи забув, який це нелегкий досвід.

Актор впорався з роллю Лілі просто прекрасно. Актор українського дубляжу теж молодець – дуже непросте завдання передати, як трансгендерна жінка намагається змінювати голос, інтонації.

Як я ставлюся до того, що на цю роль обрали не акторку-трансгендерку? Мабуть я був би радий, якби так сталося. Однак ні. І мені здається, проблема не стільки в режисері під час відбору акторів та акторок, скільки в дискримінації та невидимості трансгендерних осіб у цілому, і в кіномистецтві зокрема. Про трансгендерність я знаю більше, ніж будь-хто із глядачів у кінозалі, однак щоб порахувати таких акторів і актрис мені вистачить пальців однієї руки.

Повертаючись до фільму, ще є технічний момент. Якби Лілі грала трансгендерна жінка, яка вже розпочала гормонотерапію й зазнала хірургічного втручання, тоді було б складно зіграти ту частину фільму, де героїня виглядає як звичайний чоловік. Тим більше у фільмі є досить відверті сцени, оголене тіло. Або ж Лілі мали б відігравати дві людини, що теж проблематично.

Засмутила тільки публіка. Спочатку задні ряди насміхалися над першими боязкими спробами Лілі спілкуватися з людьми як жінка. І це було надзвичайно гидко. Бо коли ти сам трансгендер і сидиш у цей момент у кінозалі, то, здається, насміхаються саме над тобою”.

 

Фото Олександра та Юрія – із сімейного архіву, скріншоти з фільму

Матеріал підготовлений в рамках Проекту “Навчальні програми професійного зростання” Агентства США з міжнародного розвитку

Автор: Ірина Віртосу

Джерело: humanrights.org.ua